1. "Такий же, як всі". Не слід балувати дитину, тільки тому, що вона найменша у сім'ї, так як вона може відчути своє особливе привілейоване становище. Намагайтеся уникати виразів типу: "Ти ще маленький!", "Підростеш - дізнаєшся", такими словами Ви вказуєте на існуючу нерівність у вашому тісному колі. Важливо, щоб дитина відчувала свою рівність в сім'ї.
2. Не створюйте дитині особливого становища: кращий шматок, гарніший одяг, перше місце. Це сприяє розвитку егоїзму.
3. Умійте відмовляти своєму чаду впевнено і безкомпромісно, якщо його запити не відповідають сімейним цінностям або порушують комфорт дорослих.
4. Вчіть повазі до старших, враховуючи їх інтереси та побажання.
5. Вислуховуйте думку дитини з потрібних питань, дозволяйте їй бути присутньою і брати участь в сімейних справах.
6. Закріпіть певні обов'язки за дитиною і уважно стежте за їх виконанням.
7. Виховуйте повагу до старшого покоління. Розповідайте, як треба дбати про дідусів і бабусь, при цьому необхідно давати чіткі доручення ("Дізнайся, як почуває себе бабуся", "Пограй тихесенько, а мама відпочине" і т.д.)
8. Вчіть спілкуватися з дітьми, бути доброзичливими до оточуючих людей; вчіть давати іграшки іншим діткам, ділитися з іншими.
2. Не створюйте дитині особливого становища: кращий шматок, гарніший одяг, перше місце. Це сприяє розвитку егоїзму.
3. Умійте відмовляти своєму чаду впевнено і безкомпромісно, якщо його запити не відповідають сімейним цінностям або порушують комфорт дорослих.
4. Вчіть повазі до старших, враховуючи їх інтереси та побажання.
5. Вислуховуйте думку дитини з потрібних питань, дозволяйте їй бути присутньою і брати участь в сімейних справах.
6. Закріпіть певні обов'язки за дитиною і уважно стежте за їх виконанням.
7. Виховуйте повагу до старшого покоління. Розповідайте, як треба дбати про дідусів і бабусь, при цьому необхідно давати чіткі доручення ("Дізнайся, як почуває себе бабуся", "Пограй тихесенько, а мама відпочине" і т.д.)
8. Вчіть спілкуватися з дітьми, бути доброзичливими до оточуючих людей; вчіть давати іграшки іншим діткам, ділитися з іншими.
• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.
• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».
• Говоріть стримано, спокійно і м’яко.
• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.
• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.
• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.
• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання, гіперактивності. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі:тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.
У роботі з дітьми з тривожністю необхідно
• Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності ;
• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ;
• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
• Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.
• Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
• Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.
• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.
• Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).
Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:
• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.
• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.
• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.
• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.
Принципи спілкування з агресивними дітьми:
• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.
• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.
Поради батькам конфліктних дітей
• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».
• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.
• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.
• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.
1. Пам’ятайте, що навчання – один із найскладніших видів праці, а розумова сила й здібності дітей не однакові.
2. Не можна вимагати від учня неможливого. Важливо визначити, на що він здатен у даний час навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності.
3. Навчання не сприяє розвитку учня, якщо воно вимагає від нього механічної роботи, зазубрювання, а не напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення та дії.
4. Найпростіший метод виховання, що не вимагає ні часу, ні розуму – побити дитину й цим озлобити її чи зламати. Виключайте опіку, крик, насилля й командно – наказовий тон. Вони виключають протидію дітей, психічні травми, придушують бажання та інтерес, примушують шукати порятунок в обмані.
5. Розвивайте цікавість, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини в навчанні та в усіх її справах.
6. Пам’ятайте, що згідно з науково обґрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учень першого класу має працювати не більше однієї години, 2-го класу -1, 5 годин, 3-4 класів – до 2-х годин, 5-6 класів – до 2, 5 години, 7 класу – 3-х годин, 8 – 11 класу – 4-х годин.
7. Привчайте дітей користуватися годинником і не дозволяйте сидіти над виконанням домашнього завдання більше встановленого часу. Це відіб’ється на їхньому здоров’ї та розумовому розвитку. На вихідні дні та свята домашні завдання не слід задавати.
8. Не примушуйте учнів писати в чернетках, переписувати виконане ним завдання – це призводить до перевтоми, викликає відразу до навчання.
9. Не хвилюйтеся, якщо ваша дитина отримає виконану роботу не таку оцінку, як вам би хотілося. По-перше, оцінка має виховну роль, а по-друге, це не остання робота й не остання оцінка.
10. Дайте можливість дитині самостійно пізнати радість успіху в навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.
11. Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Але вашими оцінками має бути «задоволений» та «не задоволений». Можна додати слово «дуже». І будьте впевнені, що завтра ваша дитина буде дуже старатися, щоб ви були нею задоволені.
12. Здоров’я дитини – крихка кришталева куля, а тримаю її три атланти: спадковість, спосіб життя й середовище. Організуйте правильний режим життя, харчування й відпочинку дітей.
13. Організовуючи різні ігри й види навчальних занять дітей, приділяйте увагу фізичному розвитку й особливо розвитку дрібних м’язів (пальців та рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, ігри на музичних інструментах.
14. Обов’язково помічайте й заохочуйте навіть мало помітні успіхи дітей у навчанні й поведінці, використовуючи для цього слова похвали, поцілунки й різні види морального заохочення.
15. Батько і мати – найкращі вихователі, вони повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома.
Пам’ятайте, що дитина – джерело життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство й моральна чистота матері та батька.
Майбутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей прекрасними.
Любові та взаєморозуміння, успіх і щастя вам і вашим дітям!
1. Не стримувати розкриття потенціальних можливостей психіки.
2. Уникати однобокості в навчанні та вихованні.
3. Непозбавляйте дитини ігор, забав, казок, створювати умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності.
4. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб(почуття безпеки, кохання, повага до себе та оточуючих), оскільки людина, енергія якої пригнічена загальними проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження.
5. Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам’ятайте: «Якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас».
6. Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.
7. Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, запитання дитини. Відповідайте на всі питання, навіть, якщо вони, на ваш погляд, виходять за рамки дозволеного.
8. Навчати слід не того, що може сама дитина, а того, що вона опановує за допомогою дорослого, показу, підказки.
Що ми зазвичай розуміємо під насильством?
Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.
Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.
Виявляється, насильство – це ще й:
• Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;
• Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;
• Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;
• Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);
• Ламання та знищення особистих речей;
• Використання брутальних слів, лайка;
• Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;
• Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;
• Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;
• Звинувачування у всіх проблемах;
• Крити кування думок, почуттів, дій;
• Поводження із ним/нею як із прислугою;
• Ігнорування.
Насильством щодо дітей слід вважати:
• Нехтування дитиною;
• Нехтування обов’язків стосовно дитини;
• Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;
• Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;
• Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;
• Недостатнє задоволення дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;
• Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;
• Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.
Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.
Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.
Чи знаєте ви, що:
• Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.
• Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.
Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!
Як діти реагують на насильство в сім’ї:
Ø Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.
Ø Діти відчувають сум.
Ø Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.
Ø Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?
Вони можуть:
Реагувати надто агресивно;
Не визнавати авторитетів;
Бути пасивними чи пригніченими;
Мати вигляд заляканих;
Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.
Пам’ятайте!
В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.
Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?
Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:
1. Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.
2. Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.
3. Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.
4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.
Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.
В результаті дитина:
• Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;
• Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.
У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.
Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї
1. Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.
2. Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.
3. Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.
4. Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.
Пам’ятайте!
По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.
Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.
Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.
Якщо дитина демонструє агресивні реакції, це ще не означає, що вона робить негативний вчинок.
Виявляється, агресія – це форма поведінки, спрямованої на самозахист. Вона служить для адаптації до навколишнього середовища, задоволення бажань і досягнення мети. Тобто це те, що властиве нам від народження, те, що не можна знищити, можна тільки приглушити.
Агресія: за і проти (на думку Генріха Перенса)
1. За.
Агресія – самозахисна поведінка, настійлива, не ворожа, спрямована на досягнення мети та тренування.
Дитина в цьому випадку поводиться агресивно, щоб самоствердитися, взяти гору в якій-небудь ситуації, а також удосконалити свій досвід. Така поведінка служить для захисту потреб, власності, прав та тісно пов’язана із задоволенням власних бажань, досягнення мети, так само як і здатністю до адаптації.
Дитина хоче щось зробити, але в неї виходить. Нормально, що в цій ситуації вона може розсердитися. Не треба в цей момент сварити дитину. Краще дати дитині можливість «посердитися». Наприклад, побити боксерську грушу або подушку, порвати газету. А потім навчити, що можна розсердитися і сказати собі: «Я все одно зроблю це!». Тоді обов’язково все вийде. І тоді не треба буде сердитися.
Цей тип агресії є важливим засобом розвитку пізнання й здатності покладатися на себе. Він спонукає до необхідної конкуренції, яка в своїй основі не є ворожою й деструктивною.
Безумовно, прояви цього типу агресії природні до здорового адаптування до середовища.
2. Проти.
Агресія ворожа, тобто злостива, неприємна поведінка, що завдає болю оточенню.
Ненависть, лють, задерикуватість, бажання помститися також можуть бути формою самозахисту, однак породжують багато особистих проблем і змушують страждати оточення.
Ворожість можуть викликати і активізувати сильні неприємні переживання. Крім того, ворожа агресивність може бути викликана відвертим бажанням завдати комусь болю та отримати від цього особливе задоволення.
Нестерпні стрес і біль змінюють агресивність, яка нікому не шкодить, на протилежну, викликану бажанням усунути джерело болю або стресу. Тобто виникає тип агресії, який набуває рис внутрішнього бажання заподіяти шкоду або знищити щось у своєму оточенні, що стає джерелом надзвичайного невдоволення.
Оскільки агресивність неоднорідна – в різних ситуаціях потрібно діяти по-різному. В одних випадках потрібно підтримати дитину, а в інших – захистити від агресивності. Інакше кажучи важливо розуміти, чи дії дитини самозахисні чи ворожі і чи не переносить вона свою лють з винного на безвинного.
Наше завдання – навчитися розбиратися в психологічних особливостях дитячої поведінки та допомогти дітям адаптуватися до навколишнього світу:
Ø Підтримувати здорову наполегливість, старання для досягнення мети;
Ø Концентрувати енергію дитини, для того щоб отримати бажаний результат;
Ø Допомагати дитині звільнитися від непотрібної агресії до інших, до себе, до суспільства.
Пам’ятайте!
Мова йде не про те, щоб вибити ворожість палицею. Фізичні покарання, обмеження, утиски ніколи не допоможуть впоратися дитині зі своїми агресивними почуттями. Швидше навпаки, покарання сприяє підтриманню агресивної поведінки й накопиченню негативних почуттів.
Коли діти діють агресивно або роблять боляче одне одному, ми можемо припускати, що раніше вони самі страждали і їхнє емоційне «я» уражене. Уражання нашої самоповаги, почуття любові до себе є головним джерелом подібних вчинків. Дитина, яка демонструє ворожу поведінку, відчуває гнів, нехтування, незахищеність тривогу та образу. Вона або не здатна, або не може, або боїться висловити те що відчуває.
Дитина стає агресивною не водночас. Спочатку вона висловлює свої потреби в пом’якшеній формі. Але дорослі зазвичай не звертають на це уваги, доки не з’являться надто серйозні проблеми в поведінці.
Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії наших дітей (на думку відомого психолога Ю. Б. Гіппенрейтер)
1. Накази, команди
«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»
У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.
2. Попередження, застереження, погрози
«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»
Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.
3. Мораль, повчання, проповіді
«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».
Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом.
Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.
4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину
«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».
Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».
Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.
Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.
Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.
Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.
5. Докази, нотації, лекції
«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…».
Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.
Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?
6. Обзивання, висміювання
«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»
Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».
7. Випитування, розслідування, здогадування
«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?
і справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.
Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.
8. Співчуття на словах, умовляння
Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.
9. ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами».
Як ми можемо допомогти дитині.
Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.
Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?
Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.
Батькам слід пам’ятати:
1. Найкращий спосіб уникати агресивності підлітка – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує.
2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.
3. Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.
4. Не можна використовувати фізичних покарань.
5. Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.
6. Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.
7. Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.
8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітка.
9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.
10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.
11. Заохочуйте підлітка до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.
Чим би ми не займалися - важливою справою, обмірковуванням майбутніх планів, найважливіше - з яким саме настроєм це робиться.
Іноді ми автоматично щось говоримо своїм дітям, абсолютно не замислюючись над часто вживаними в родині фразами. Ці фрази передаються з покоління в покоління, злітають з вуст легко і непомітно, і часто завдають серйозної шкоди формуванню особистості дитини. Причому фраза на перший погляд може виглядати зовсім нешкідливою, але, тим не менш. . . її краще не повторювати.
Залиш мене в спокої!
Варіантів у цієї фрази може бути багато: «відстань від мене», «не заважай», «я зараз зайнятий», «іди, дай мені зайнятися своїми справами» і так далі. В результаті частого проговорювання цих фраз у дитини формується модель дитячо-батьківських відносин, в яких його місце - далеко не перше. Надалі це неминуче позначиться на взаєминах батьків і старших дітей. У найскладніших випадках посил «піди звідси, не заважай» може бути сприйнятий дитиною буквально: дитина-перешкода, нею не дорожать, від неї мріють позбавитися.
Ти такий. . .
Ярлик, повішений на дитину в дитинстві, з високою часткою ймовірності вплине на формування її характеру. Навіть у зменшувально-ласкательной формі такий ярлик неминуче завдасть шкоди. «Дурненький», «капризний», «ледачий» - всього цього краще не вживати в спілкуванні з дітьми. І ні в якому разі не можна повторювати такі слова по кілька разів. Особливо психологи радять уникати негативно забарвлених ярликів, хоча і вплив нейтральних і позитивно забарвлених «кличок» ще не до кінця вивчено.
Чому ти не можеш бути як. . . ?
Подібні порівняння з сестрою, братом, сусідським дитиною або кимось іншим небезпечні не тільки тим, що можуть створити довгострокову образу і ревнощі, але й тим, що вони в змозі спровокувати негативну реакцію, небажання робити те, що ви від дитини хочете.
Поквапся
Зрозуміло, що особливо часто така фраза звучить в той момент, коли батьки поспішають. У такі моменти хочеться, щоб дитина ворушився якнай швидше, а вона, як на зло, возиться, відволікаючись на все підряд. Можливо, що точно така ж її поведінка в більш спокійні моменти не викликає вашого роздратування, і ви її навіть не помічаєте. Якщо фраза постійно вимовляється роздратованим або звинувачувальним тоном, то змушує дитину відчувати те, що батьки нею незадоволені, що вона заподіює незручність. Якщо така ситуація повторюється щодня або навіть по кілька разів на день, ні до чого хорошого це не призведе. Найменше - падіння самооцінки дитини, а іноді і поведінка спрямована на протест.
Молодець!
Що поганого може бути в цій поширено заохочувальній репліці? Проте психологи стверджують, що при частому вживанні однієї і тієї ж фрази в якості похвали, вона стає знеособленою, знецінюється. Дитина починає сприймати її як якусь механічну відповідь, і на підсвідомому рівні перестає надавати їй якесь значення. Тобто механічно сказане «молодець» дорівнює в її сприйнятті повній відсутності якої-небудь похвали. Так що навіть хвалити дитину краще кожен раз по-різному, не використовуючи одних і тих же виразів.
Дай-но я тобі допоможу, у тебе не виходить
Психологи вважають, що така фраза, повторювана день у день, програмує дитину на невдачу. Вона заздалегідь готова до того, що у неї не вийде, але мама все за неї зробить. До слова сказати, в певному віці у дитини починається період «я сам», під час якого проголошення такої фрази навіть може спровокувати неабиякий конфлікт!
Візьми, тільки заспокойся!
Часта зміна суворої заборони на вимучений дозвіл підказує дитині, що таким способом (ниттям, криками, істериками, капризами) вона може домогтися від батьків чого завгодно.
Швидко припини!
Негайно помовч, зараз же заспокойся, швидше, кому сказали. . . Ні з ким, крім дитини, ви б не дозволили собі розмовляти в подібному тоні, адже правда? Дитина на таке звернення теж ображається, відчуваючи себе при цьому ще й абсолютно безправною. І замість того, щоб «перестати» і «заспокоїтися» починає протестувати. Малюки плачуть і вередують, підлітки кидають «відчепись» і замикаються в собі. В результаті такої фрази мама отримує прямо протилежний результат: замість того, щоб «припинити», дитина тільки підсилює небажану поведінку.
Ми це не купимо - дорого (немає грошей)!
Подібна фраза передбачає, що ви купили б, у випадку, якщо гроші б були, але ж це не завжди саме так. Найкраще пояснити дитині, що не варто купувати все підряд і до грошей варто ставитися раціонально, адже вони складають ваш сімейний бюджет.
Не псуй мені нерви, у мене здоров'я не залізне!
Насправді засмучувати не варто і цілком здорову маму або бабусю. Але багато батьків часто вдаються до таких хитрощів, як «високий тиск», «серце коле», щоб дитина припинила вести себе неналежним чином. По-перше, якщо ви хочете, щоб ваша дитина була з вами чесною, то й самі не обманюйте її, а по-друге, рано чи пізно вона перестане реагувати на такі хитрощі і, цілком імовірно, що коли у вас дійсно десь «кольне», дитина просто не зверне на це належної уваги. Одним словом, не жартуйте такими речами.
Ти ж дівчинка (хлопчик), а вони себе так не поводять!
Дівчатка неодмінно повинні бути акуратними, не грати у футбол, не лазити по парканах, а ось хлопчики не повинні скиглити і неодмінно повинні бути сильними. Нав'язування таких стереотипів з ранніх років не приведе ні до чого хорошого. Так, ставши дорослим, хлопчик буде соромитися своєї емоційності або недостатньої фізичної витривалості, а дівчинка стане комплексувати з приводу своєї зовнішності або «чоловічої» роботи. Може трапитися і зворотна реакція, коли наперекір вашим вічним рожевим бантикам і платтячкам, дівчинка-підліток не буде вилазити з джинсів і освоїть зовсім не жіночі манери. Нехай діти будуть дітьми, не позбавляйте їх цієї радості.
Не переживай, це все дурниці!
Для вас може це і дурниці, звичайно, але для дитини це може бути дуже важливо і значимо. Відібрали іграшку, посміялися над одягом або вчинком, не взяли в командну гру, та хіба мало у дітей буває неприємностей. Якщо ви будете завжди від цього відмахуватися і називати дурницями, то в кінцевому підсумку втратите до себе довіру і ваше доросле чадо навряд чи прийде розповідати про свої вже аж ніяк не дитячі проблеми.
Ще раз таке повториться - ти в мене отримаєш!
Вся справа в тому, що після виголошення такої фрази, до виконання покарання, як правило, не доходить. І всі заборони на перегляд телевізора або позбавлення морозива відкладаються на інший раз. А якщо на сто перший раз ви таки виконаєте загрозу, то педагогічного ефекту вона точно не матиме, швидше викличе подив і образу. Дитина повинна знати, чого очікувати вчиняючи так чи інакше
Чим би ми не займалися - важливою справою, обмірковуванням майбутніх планів, найважливіше - з яким саме настроєм це робиться.
Кожен з власного досвіду знає, що радісний або піднесений настрій дає позитивний імпульс будь-якого почину.
Якщо вчинки чи події починаються в гарному настрої, все виходить легко і в короткий термін.
Чи можна "творити" гарний настрій? Як навчитися керувати ним? Як за допомогою гарного настрою досягати бажаних результатів?
Очевидно, перебувати в гарному настрої з ранку до вечора (а втім, і вночі - бачити радісні яскраві сновидіння) хочуть всі без винятку. Але люди "влаштовані так, що знаходять безліч приводів його собі зіпсувати. Важливо відразу запам'ятати, що настрій - перш за все, результат відношення до навколишнього світу. Якщо ставитися до будь-яких подій явно негативно, то й настрій швидко стане відповідним. Тому перше правило - щоб створити гарний настрій, необхідно намагатися знаходити в подіях, навіть якщо вони здаються спочатку різко негативними, що щось добре, корисне.
Успішні люди відрізняються від людей, які поки що не досягли успіху, саме вмінням "перетворювати кислі лимони в лимонад". Іншими словами, негативне перетворювати на позитивне. Знаходити в усьому уявно "поганому" якусь особисту або суспільну користь. Наприклад, зламався телевізор - зате можна почитати книгу, до якої не доходять руки ось вже місяць. Дощ на вулиці - зате дощ розжене веселу компанію, що збирається ввечері на лавці біля під'їзду, і ніхто не буде заважати спати.
Напевно кожен на практиці стикався з підтвердженням висловлювання "Думки матеріалізуються". А якщо перебувати в пригніченому настрої, то і думки будуть відповідними. І чим довше затягується депресія, тим більше шансів, що все негативне буде матеріалізуватися. У свою чергу, позитивний настрій налаштовує "стрічку" подій на зовсім інший, мажорний лад. Саме тому імпульс гарного настрою "розгортає" події, і вони матеріалізуються в легкому і простому ключі.
Простий, але ефективний спосіб "притягати" гарний настрій - завжди думати про те, що ви хочете, тобто про приємне і позитивне. А не про те, чого вам не хочеться, - негативне і небажане. Адже буде матеріалізоване саме те, про що думалося частіше і найдовше. Як ви думаєте, про що "правильніше" думати - хотіти прийти на навчання вчасно або не хотіти спізнитися? Відчули різницю?
Існує думка, що гарний настрій можна отримати тільки тоді, коли все налагоджено - побут, кар'єра, сім'я, достаток. Але як же бути, якщо чогось з перерахованого поки що немає, отримати дуже хочеться, а не виходить, і тому немає настрою? Правило виходу з подібних ситуацій просте - "відпустити" ситуацію, не зациклюватися" в ній. Потрібно просто прийняти як даність, що чогось у вас поки немає. Але тримати на підкірці, що коли-небудь - і це відбудеться дуже скоро - обов'язково буде! Як тільки виходить "відпустити" негативну або небажану ситуацію, настрій відразу покращується! Турбуватися адже більше немає про що.
Коли у нас гарний настрій, ми посміхаємося. Тобто як результат на імпульс з мозку певні м'язи скорочуються, і на обличчі з'являється посмішка. Чи не можна використовувати зв'язок "настрій - мозок - скорочення м'язів обличчя - посмішка" у зворотному напрямку? На щастя, відповідь на це питання позитивна.
Виявляється, для поліпшення настрою достатньо всього 5-10 хвилин посидіти з "штучною", вимушеною усмішкою. Навіть якщо посміхатися зовсім не хочеться і настрій гірше нікуди. При цьому бажано, щоб хоча б спочатку виконання вправи вас ніхто не бачив. М'язи нервовими волокнами пов'язані з мозком і через мозок впливають на настрій. Через кілька хвилин посмішка стає справжньою і ви усвідомлюєте, що посміхаєтеся цілком щиро.
О, диво! Покращується Настрій!
Немає коментарів:
Дописати коментар